Новоандріївка

Село Новоандріївка, звичайне українське село, розташоване на багатих чорноземах, що за своєю родючістю є серед найкращих в усьому світі. І якщо природа видалася лагідною, поступливою і щедрою, то цього не скажеш про історію. З давніх-давен і аж до новітніх часів через землі, де зараз розташоване село Новоандріївка, прокотилися хвилі спустошливих нападів і завоювань. Землі ставали безлюдними і малозаселеними.

У 14-15 століттях малозаселені простори Кіровоградщини та території на яких в наш час розташоване село Новоандріївка межували з землями, захопленими литовськими та польськими феодалами з одного боку та турецькими і татарськими з іншого. По цих землях розливалася спустошлива хвиля іноземних поневолювачів. Це приводило до того, що по-перше, землі і надалі продовжували залишатися вкрай малозаселеними (це дало змогу називати їх “Диким полем”), а по-друге саме через малонаселеність, сюди не досягала польська та інші адміністрації. Завдяки цьому землі ставали частиною території на яких зародилось козацтво.

Землі, контрольовані січовим товариством, згодом дістали назву “Вольностей війська Запорозького”. До них увійшли, зокрема, і землі сучасної Кіровоградщини. На підконтрольних землях козаки засновували зимівники. Так на землях сучасного Новгородківського району було засновано зимівники на місці сіл Верблюжки та Новгородки. Землі, що прилягали до цих зимівників, входили в зону їх господарчих інтересів. На родючих ґрунтах, в чистих річках, незайманих степах і луках козаки бралися за плуга, полювали звіра, ловили рибу, випасали худобу, ремісникували.

У 1734 році Російський уряд прийняв землі Нової Січі (а землі зазначені вище входили до Бугогардівської паланки) під своє підданство і майже одразу розпочалися освоєння і колонізація краю. Для контролю за новими територіями у 1754 році на річці Інгул будується фортеця “Святої Єлизавети”.

Процесу масового заселення і господарчого освоєння передували соціально-економічні фактори. По мірі розвитку феодальних відносин в Російській Імперії посилювалася міграція населення з центральних густонаселених районів на окраїни, на малозаселені місця. Серед переселенців були особисто вільні, але малоземельні селяни і козаки; певну частину складали багаті і заможні селяни. І, нарешті, неосяжні землі приваблювали поміщиків, які переїздили сюди самі і насильно переселяли в свої нові володіння кріпосних селян.

У 1856 році поміщицею Левицькою було переселено частину селян з села Оситняжки і на правій стороні балки Гайдамацької, що впадає в річку Лозоватка, було засноване село Миколаївка. За десятиліття до цього сюди вже було переселено 18 дворів селян з Єлисаветградського повіту. Господарем нового села Лозоватка і переселених селян був поміщик Хвостов. Трохи згодом за селами Лозоватка і Миколаївка закріпилася спільна назва - Бережинка, різниця була лише за прізвищами поміщиків - Бережинка Хвостова та Бережинка Левицької.

Новим кроком до освоєння і заселення земель сучасної Новоандріївки була реформа 1861 року про відміну кріпосного права та подальші реформи 60-70-х років 19 століття.

В результаті проведених реформ, не дивлячись на їх половинчатість і незавершеність, більшість кріпосного населення, припинила обов’язкові відносини з поміщиками перейшла на положення селян - власників. А це в свою чергу дало змогу їм вільно пересуватися, купувати та обживати нові землі. Так, за даними переписів населення 1859 і 1886 років кількість господарств в селах Лозоватка і Миколаївка збільшується майже вдвоє.

Поряд із збільшенням господарств і населення у селах Бережинки, виникають поселення на берегах річки Безіменна, що впадає в Кам’янку. Сюди переїздять переселенці з сіл Бережинка, Нова Прага, Спасове, Петрокорбівка. Перші згадки про поселення сучасної Новоандріївки відносяться до 1883 року. Така дата була вирізьблена на сволоці однієї з найстаріших хат села.

Спершу село називалося Немолюча балка (Немолецька балка) за відсутністю в ньому церковного приходу. В 1887 році в селі було збудовано церкву “Святого Андрія Первозванного”. Від назви церкви і на честь Святого в Андріїв день ( 13 грудня 1903 р.) село було перейменоване в Новоандріївку. За подальше десятиліття село збільшилося в своїх розмірах і зайняло територію по обидва береги річки та схилах балок, що прилягають. Збільшилась і чисельність населення села. За переписом 1897 року в селі проживало 1386 чоловік.

Зрушення в соціально-економічній сфері країни в кінці 19 століття привели до зміни в побуті народу. Вони позначилися не лише на знаряддях праці та одязі, а і в плануванні сіл та будівництві житла. Основним типом житла в селі Новоандріївка була хата. На 1897 р. В селі налічувалося 259 хат. Хата мала, як правило, традиційне планування: це трьохкамерне житло (хата сіни комора ).

В деяких сім’ях в коморах під впливом міської архітектури, стали відгороджувати кухню. В більш заможних селян до основного житла було добудовано ще одну хату (через сіни) - світлицю. Внутрішнє і зовнішнє планування було традиційне для степової у країни. Це білена зовні і в середині будівля під солом’яним чи очеретяним дахом з трьома вікнами.

Другий тип житла - землянка. Це приземиста, дерев’яна камера врита в землю і покрита глиною. Таке приміщення мало одне-два вікна. В кутку землянки була плита, замість традиційної української печі.

Майже біля кожної оселі були господарчі приміщення (сараї, клуні, комори) та прилеглий до них господарчий майданчик.

Основою економіки села було землеробство. Капіталістичний розвиток країни втягував в орбіту свого розвитку село. Збільшувався відсоток товарного зерна, збільшувалися і посіви таких культур, як озима і яра пшениця, ячмінь. Для обробітку угідь селянами використовувалася тяглова худоба ( воли, коні). Так, в с. Новоандріївка на с/г роботах використовувалося 136 волів і 340 коней.

В розвитку капіталістичного землеробства значну роль відігравала підприємницька оренда багаті і заможні селяни зосередили в своїх руках до 40 % орендного фонду земель. Так при наявності 2307 десятин землі, що знаходилася в селі 683,5 десятин було віддано в оренду. Здача землі в оренду супроводжувалася ростом цін на землю. В 1898-1900 роках оренда однієї десятини орної землі становила 8 крб. 57 коп. Особливо високою була ціна на землю, яку здавали в оренду дрібними ділянками (1-2 дес.) і на невеликий строк.

Оренда і продаж землі прискорювали процес розшарування селянства. Найбагатшими жителями села були три брати Марущаки та німецький колоніст Бехлер. Заможні селяни у своїй власності крім землі, худоби і реманенту мали і вітряні млини. В селі в той час налічувалося 7 млинів.

Освіта в селі Новоандріївка розвивалася з часу виникнення і самого села. За даними перепису населення 1897 року та документу “Статистическое обозрение посёлков и безземельных разного рода званий людей, надворных на казённых землях Александрийского уезда” школи в селі не було. Навчання і виховання було домашнім (сімейним, батьківським). Дітям передавалися трудовий досвід і життєва мудрість, краса рідної мови, почуття людської гідності. Люди прагнули оволодіти знаннями, спираючись на багатовіковий досвід поколінь. З 1386 жителів села уміли читати і писати лише 101, в тому числі 4 жінки. Трохи згодом дітей почали навчати випадкові вчителі. Так, 15 дітей із заможних і багатих сімей навчав сільський писар за плату. Плата становила 35-50 копійок на місяць.

14 грудня 1903 р. (в день пророка Наума) за кошти земства була побудована і відкрита 3-х класна школа, а в 1911 - 1912 рр. - церковна - 4-х класна. Першими вчителями земської школи були Анастасія Григорівна та Олексій Ілліч Карнажуки.

На 1908 рік в селі Бережинка, за даними “Списку землевласників Олександрійського повіту Херсонської губернії” найзаможнішою була сім’я Костюченків - Костюченко Леонід Павлович, Костюченко Катерина Павлівна, Костюченко Степанида Павлівна. Кожен з них мав у своїй власності по 20 десятин орної землі.

В розпал літа 1914 року мирне життя жителів сіл було порушене залпами австро-німецьких гармат. Розпочалася перша світова війна. Війна принесла бідування і страждання майже всім жителям села. З села Новоандріївка пішов на війну 261 чол. На потреби фронту забиралася різного роду худоба (коні, свині, і т.д.)

В лютому 1917 року (після повалення російського царизму) до подій першої світової війни добавилася ще тривала боротьба за утвердження української державності та громадянська війна. Ця боротьба супроводжувалася частою зміною влади, розгулом банд та іноземною інтервенцією не лише в столиці та великих містах України, а і на її окраїнах. Новоандріївка не становила виключення. З березня по листопад 1918 року село находилося під владою кайзерівських військ. До лютого 1919 р. влада перебувала в руках представників УНР (Української Народної Республіки). В серпні 1919 року землі краю були захоплені Денікінцями. Це захоплення супроводжувалося вбивствами і пограбуваннями. Почалося відновлення поміщицької власності на землю.

На початку 1920 року на полях села розгорнулися справжні масштабні воєнні дії. Регулярні частини Червоної Армії (45-та Латинська дивізія 14-ї Армії) розпочала наступ на Єлисаветград. Перед дивізією ставилося завдання 2негайно продовжувати рух і в найкоротший строк вийти на лінію Новгородка-Бережинка, за 30 верст на Південний-Захід від Єлисаветграда”.

9 лютого 1920 року один із полків Латинської дивізії виконав наказ і вийшов на зазначені рубежі.

В 1920 році в селі було відновлено Радянську владу (вперше вона була встановлена в лютому 1918 року). Борцями за встановлення та відновлення Радянської влади на селі стали колишній робітник-машиніст Семен Тимофійович Донченко, а також жителі села Шестопалов Володимир, Бондаренко Григорій, Скіцька Євдокія.

В 1921 році було створено партійний осередок. Членами КП(б)У стали Донченко С., Кириченко Т., Сіренко С. За допомогою активістів села було створено сільський комсомольський осередок в якому налічувалося 73 комсомольці. Першими комсомольцями стали Вишневський Андрій (секретар), Ліфанчук Іван, Колісніченко Антон.

У 1920 році в селі почала діяти 4-х класна школа, яка розміщувалась у трьох приміщеннях: земської школи та двох будинків, що до революції належали місцевим священику та паламарю. Цей період відзначився докорінною ломкою старої системи народної освіти, пошуками нових форм, які відповідали б характеру і завданням нової влади. До навчання, крім традиційних предметів, що викладалися в школі (читання, писання, арифметика), було включено вивчення російської, німецької мов та географії. Скасовувалося викладання Закону Божого.

Не менш важливою справою радянська влада вважала боротьбу з неписьменністю дорослих. У грудні 1919 р. В.Ленін підписав декрет “Про ліквідацію неписьменності серед населення”, який передбачав: “З метою надання всьому населенню республіки можливості свідомої участі в політичному житті ... все населення республіки віком від 8 до 50 років, що не вміє читати, писати, зобов’язане вчитися грамоти рідною чи російською мовою за бажанням”. В селі Новоандріївка в трудшколі навчалося близько 120 жителів.

Це було значне досягнення радянської влади, якого вона добивалася за виключно складних обставин війни й економічної розрухи. Не вистачало підручників, зошитів, ручок. У класах світили гасовими лампами. Через часті захворювання та домашню роботу діти пропускали навчання. Інколи, особливо взимку, траплялися випадки, коли у класі з 22 учнів було всього п’ятеро (приходили ті, у кого було в що одягнутися). Але педагогічний колектив школи Анастасія Григорівна та Олексій Ілліч Карнажуки, Рейнгольд Маргарита Іванівна, Бур’яненко Марія Степанівна, Короленко Ілля Григорович, Ковтун Петро Герасимович доклали багато зусиль, щоб навчання було цікавим. Діти брали участь у гуртках за інтересами (драматичному та хорового співу). Комуніст Донченко Г.І. організував оркестр струнних інструментів.

У липні 1919 року в школі було впроваджено безплатне навчання і обов’язковість його для всіх дітей віком від 7 до 16 років.

У 1920 році в УСРР зроблено новий крок у реформуванні школи. Усі нижчі й середні державні, громадські й приватні школи України реорганізовувалися в єдину загальноосвітню трудову семирічну школу, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Після закінчення семирічки випускники могли продовжувати навчання у середніх професійно-технічних школах. Новоандріївську школу було реорганізовано в загальноосвітню школу І ступеня (початкову школу).

Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до відродження господарств. В селі виникає комітет незаможних селян (комнезам). Головою цього комітету став Пінчук Василь. В 1925 році створюється перше сільськогосподарське об’єднання ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі), членами якого стали Любаненко П., Куріленко О., Бондаренко Олена. В 1927 році на базі ТСОЗ було створено колгосп “Наша сила”. Колективне господарство об’єднало 193 бідняцьких і 127 середняцьких господарств. Головою першого колгоспу став Іщенко Н.О. До 1931 р. всі господарства сіл Новоандріївка, Бережинка та Плавні були об’єднанні, а на їх базі створено колгоспи “Наша сила”, “Нове життя”, “Пролетар”, “Іскра”.

На колгоспних ланах працювало 8 кінних і одна тракторна молотарки, 5 комбайнів, 2 автомобілі і 3 трактори (перший трактор вітчизняного виробництва “Запорожець” село одержало в 1929 році).

Згодом розширили сітку сільських шкіл. У 1929 році в селах Бережинці та Плавнях було відкрито початкові школи. За кошти колгоспу “Нове життя” збудоване добротне приміщення Бережинської школи.

Діти села Плавні навчалися в сільській хаті, згодом, через два роки, було побудоване приміщення початкової школи. За парти сіли різні за віком учні. Першими учнями були: Корольова Надія, Політаєва Надія Сергіївна, Матвєєв Петро Васильович, Біляєва Марія Василівна, Чернишова Марія Федорівна, Качанова Олена Микитівна, Білотрубцева Поліна, Поляков Василь Михайлович, Волчков Андрій, Стрекалова Марія Іванівна. Шефство над цією школою вів колгосп “Пролетар”.

Але історія готувала для села і для України в цілому нові випробування. Рішуча кампанія “суцільної колективізації” переросла у боротьбу проти селянства. Так, у 1932 році план хлібозаготівлі був збільшений на 44 %, Спеціальні загони обстежували кожну хату, оглядали кожен закуток, зривали підлоги, забирали навіть печену картоплю.

За свідченням Бездарченко Марії Федорівни: «Колгоспам потрібно було виконати плани заготівель сільськогосподарської продукції, а в коморах було пусто. Тоді й пішли місцеві активісти за наказом вищестоящих органів попід хатами забирати, як вони говорили, «залишки продуктів» для голодуючих у містах. Люди почали ховати хліб, картоплю, навіть висівки від злого ока. Але сусіди почали один одного видавати, боячись, що прийдуть до них з таким же обшуком.

Місцеві активісти: мати Куріленка Павла та Афанасія, Міщенко Орина, Аненко Степанида, забирали все: хліб, картоплю, квасолю, капусту, все що було в людей. Лазили в погріб, на горище, все обшукували. Людям казали, що роблять трус, бо потрібно виконати план. Ми всі залишились без їжі.»

На початку 1933 р. село вже годувалося котами, собаками; люди від голоду божеволіли, вимирали цілими сім’ями. В колгоспі “Іскра”, за свідченнями очевидців, щоб як-небудь більш-менш утримати людей від голодної смерті за кожен трудодень видавалася одна ложка муки. Всі ці втрати стали для села невідшкодованими.

У 1934 році на базі Новоандріївської початкової школи відкрито семирічку, директором, якої став Бур’яненко Іван Степанович. У цей час працювали вчителями: Мартиненко Мотря Федорівна - вчителька української мови, Гупало Микола Мефодійович - вчитель молодших класів, Мартиненко Андрій Якович, Кузьменко Леонід Іванович. Класи були переповнені (по 30 і більше учнів), навчання проводилося у дві зміни.

У 1935 році директором школи був призначений Бай Дмитро Пилипович. Велику увагу він приділяв навчанню і вихованню дітей. Великою радістю для учнів був подарунок від директора – глобус і географічна карта, які він придбав за власні кошти. Кращим учням школи на свято дарували взуття і теплий одяг. Попри всі негаразди життя, у школі було цікаве. Директор разом з учителями організували театральний гурток. Самі шили костюми, виготовляли декорації. Вистави ставили не лише у школі, а й сільському клубі.

Влітку 1941 року - нові випробування. Мирне життя було порушене віроломним нападом Фашистської Німеччини. Загарбники принесли горе і страждання нашим людям. 169 жителів села стали на захист своєї Батьківщини. На різних фронтах вдень і вночі вони билися з ворогами.

В розпал літа життя жителів сіл Новоандріївка і Плавні було порушене залпами гармат і гуркотом німецьких танків. 6 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Почалося встановлення “нового порядку” та впровадження “генерального плану Ост”. А це означало планомірну ліквідацію корінного населення на завойованих землях для поступової заміни його німецькими переселенцями. Тільки частину місцевого населення, необхідну в якості робочої сили планувалося зберегти, інша - підлягала знищенню. Крім цього до головних економічних задач відносились “негайне і повне використання окупованих територій в інтересах Німеччини. Використання окупованих районів повинно проводитися в першу чергу в галузі продовольства “.

Для виконання поставленої мети, колгоспи були перетворені в так звані “общинні господарства“. Зібраний ними врожай і продукція тваринництва підлягали обов’язковій здачі окупантам. Селяни фактично перетворювалися в кріпосних, прикріплених до господарств. Під страхом смертної кари вони повинні були працювати на Німеччину. Особисті господарства селян розорялися грошовими податками і обов’язковими поставками продовольства натурою.

Спеціальною постановою були встановлені ставки заробітної плати - від 75 коп. До 1 крб. 70 коп. за годину, в залежності від кваліфікації і від віку працюючого. В умовах нечуваної дорожнечі ці гроші не могли забезпечити прожиткового мінімуму. Крім примусових робіт, на жителів села ліг грабіжницький податок. Відбирався хліб, худоба, птиця, молоко. З кожної дійної корови господар мав здати 820 літрів молока на рік, яєць - 240 штук, 150 карбованців за утримання кожного працездатного члена сім’ї на місяць.

Головною фігурою на селі був Ландвіртшафсфюрер (сільськогосподарський керівник), “ла-фюрер” - німецький ставленик з необмеженою владою над майном і життям жителів села. В його обов’язки входило примушувати населення обробляти землю, а врожай вивозити до Німеччини і на постачання німецької армії.

Окупанти також прагнули вивезти на Захід працездатне і придатне для військової служби населення. Вивезенню людей в “Рейх” гітлерівці придавали особливого значення - це давало можливість вивільнити для фронту і кинути в пекло війни нові сотні тисяч німецьких робітників і послабити опір поневоленого населення. “З наближенням фронту,- згадує ветеран Великої Вітчизняної війни Добичін О.В., розпочалися обшуки, німці забирали молодь на роботи в Німеччину. З великою строгістю заставляли кожну сім’ю вивісити на дверях таблички із списком мешканців.”

Протестувати відкрито було неможливо . У випадку незадоволення і протесту проти умов праці, розпоряджень чи порядку в цілому “необхідно застосовувати лише слідуючі різновиди покарання, без проміжкових ступенів: позбавлення харчування і смертна кара”. Окупанти широко застосовували обидва покарання. Так, за час окупації в селах району було розстріляно 83 мирних жителя.

Восени 1943 року, щоб не допустити допомоги Радянській Армії з боку жителів села та на виконання директиви Геринга “Про перетворення земель, які можуть потрапити до рук радянських військ, в зону безлюдної пустелі”, комендант Новгородківської комендатури Круль видав наказ про виселення жителів сіл Новоандріївка та Плавні.

Але німецький план не здійснився. 11 грудня 1943 року село було звільнене від німецько-фашистських загарбників бійцями та командирами 3 Стрілецької дивізії 33 Гвардійського стрілецького корпусу (генерал Семенов) 5 Гвардійської армії (генерал-лейтенант Жадов) 2 Українського фронту. Але в результаті тактичних прорахунків між радянськими підрозділами утворилися великі розриви. Цим скористалося фашистське командування і з двох боків почало активно діяти. Вздовж шосе з Покровського на Новгородку в наступ пішли 13 танкова і 10 десантна дивізії. Остання була перекинута на Східний фронт з Франції. Бій за село тривав в нерівних умовах. За свідченнями очевидців “Тигри” йшли городами нижче і вище хат, прочісуючи шлях з кулеметів, за ними йшла піхота.” В результаті німецького контрнаступу радянські війська залишили село і відступили.

Наступна і остаточна спроба звільнити село від німецько-фашистських загарбників відбулася в 5 січня 1944 року.

За наказом Командуючого 2-м Українським фронтом генерала армії І. Конєва планувалося завдати два удари по фашистах на Кіровоградському напрямі. Перший силами військ 5-ї гвардійської армії і 7-го механізованого корпусу - з району від Знам”янки, обходячи Кіровоград з Північного Заходу, і другий - силами 7 гвардійської (генерал-полковник Шумилов М.) і 5-ї гвардійської танкової армії (генерал-полковник Ротмістров П.) - з Митрофанівки та Вершино-Кам’янки в обхід Кіровограда з Південного Заходу.

Наступ почався на світанку 5 січня 1944 року о 8 годині 10 хвилин. 50 хвилин бушував шквал вогню, сотні тон металу звалилося на голови завойовників.

Масовий і безприкладний героїзм проявили воїни Радянської Армії. Тяжкі бої вів 1-й танковий батальйон під командуванням капітана Б.М.Малявіна. Йому довелося подолати мінне поле, рухатися під перехресним вогнем танків і зенітних гармат ворога від сіл Червоного Яру і Плавнів.

Першим увірвався в центр села екіпаж танка на чолі з лейтенантом О.Ю.Рубінчиком. Лейтенант Рубінчик Олександр Юхимович, командуючи 3-ю танковою ротою, в боях з 5 по 9 січня 1944 року при прориві оборони в районі села Митрофанівки і в наступних боях, виявив себе досвідченим, сміливим і рішучим офіцером. Рота під командуванням лейтенанта Рубінчика, діючи на ділянці 849-го стрілецького полку 303 стрілецької дивізії під час бою прорвала дуже укріплену смугу противника на рубежі Червоний Яр-Плавні, тим самим забезпечила виконання бойового завдання. Виконуючи поставлене завдання, його рота при звільнені села знищила 1 самохідну гармату, 7 гармат різного калібру, 15 автомашин і до роти німецьких солдат і офіцерів.

Рухаючись далі за маршрутом танки лейтенанта Рубінчика звільнили села Покровське і Клинці; приймали участь у звільнені м. Кіровограда. За виявлену доблесть і мужність у боях з німецько-фашистськими загарбниками дев’ятнадцятирічного лейтенанта Рубінчика О. було нагороджено Орденом Леніна.

Після звільнення села всіх чоловіків було призвано Новгородківським районним військовим комісаріатом в діючу армію. Підготовче військове навчання пройшли в селі Вершино-Кам”янці. Там було створено військову частину 31687 окремого гвардійського батальйону (командир капітан Єлістратов Я.) 41 гвардійської дивізії (командир Цвєтков) 4 гвардійської армії 2-го Українського фронту. Новоутворена військова частина прийняла участь у звільнені Новгородківщини і повела бої далі на Захід за всю Україну.

Багато горя і страхітливих витрат принесло лихоліття Великої Вітчизняної війни. Становище села Новоандріївка, як і сотні інших українських сіл, було вкрай тяжким. У колгоспах не було коней - їх забрали на потреби війни. Техніки було обмаль. Поля орали коровами, копали вручну лопатами. У кривавому вихорі війни загинула найпрацездатніша частина чоловіків-хліборобів; 139 односельців не повернулося з фронтів другої світової війни. 638 воїнів Червоної Армії віддали своє життя за звільнення села.

У період Великої Вітчизняної війни (1941-1944 рр.) школа не працювала. Чоловіків було мобілізовано. 169 наших односельців з перших днів війни пішли на фронт. Це колишні учні нашої школи. Ціною життя і пролитої крові вони відстояли для нас мирне життя. Та не всі повернулися до рідного порогу. 139 односельчан загинули, звільняючи світ від фашистської чуми. У числі перших добровольцем пішов директор школи Бай Д.П. З фронтів Великої Вітчизняної війни він не повернувся. Обов’язки директора виконувала його дружина.

Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників діти разом з дорослими відремонтували і приготували приміщення школи для навчання.

Вже в березні 1944 р. за парти Новоандріївської семирічної школи сіли сто двадцять школярів. Війна внесла свої зміни у навчання. “У школі, - згадує вчителька Макаренко Галина Гнатівна, - умови для навчання були дуже важкими. Класи були необладнані, опалювалися соломою та сухим бур’яном. Дітям доводилося писати на паперових мішках, аркушах старих газет, і навіть на сухих листках кукурудзи. Чорнило виготовляли з ягід бузини та червоних буряків”. У післявоєнний період вчителі та учні школи, через недостатню робочу силу, вимушені були допомагати місцевим колективним господарствам “Іскра” та “Пролетар”. Вони носили снопи, ламали кукурудзу, зрізали соняшник, допомагали в прополці буряків та інших сільськогосподарських культур.

Було зруйновано і спалено велику кількість громадських споруд. Бережинська початкова школа не була винятком. У 1943 р. під час німецької артпідготовки, снарядом було зруйновано школу. Під час цього бою загинув і вчитель 2-4-их класів Кулик Михайло Карпович, який готував клас до уроку. І лише 15 квітня 1944 р. Бережинська школа відновила свою роботу, але вже в новому приміщенні. Шаповалова Є.Ф., вчителька Бережинської початкової школи, згадує: “Школа, в якій я працювала разом з Латишевою Євдокією Михайлівною, була організована в будинку, де до війни був колгоспний клуб. В одній кімнаті жила сім’я, в невеликій другій кімнаті був магазин, в третій - школа”. Своє існування Бережинська школа припинила в 1968 році. Діти (6 учнів) були направлені до Новоандріївської школи

Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити матеріального мінімуму, необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу. У 1948/49 навчальному році з цього фонду одержали допомогу на харчування, для придбання одягу та взуття близько сотні дітей сіл Новоандріївка, Бережина, Плавні.

Великим авторитетом серед жителів села, педагогічного та учнівського колективів користувався Кириченко Костянтин Васильович – директор школи (1951-1954 рр.) Ветеран Великої Вітчизняної війни, людина високих моральних якостей, добрий, чуйний товариш, дбайливий господар.

У Новоандріївській семирічці розпочинав свою педагогічну діяльність Козуль Павло Феодосійович. Тут він плекав свою майстерність вчителя і вихователя і щедро ділився досвідом зі своїми колегами. Підтримувала його починання дружина Олександра Григорівна.

З 1954 по 1961 р. школу очолювали Матюшенко Федір Васильович, Сторожук Іван Олексійович.

У грудні 1958 року після широкого обговорення в Радянському Союзі було прийнято закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”. У квітні 1959 р. відповідний закон було ухвалено в Україні. У цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10-річних середніх шкіл на 11-річні та запровадження 11- річного навчання, створення матеріальної бази для оволодівання учнями шкіл однією з масових професій, зміна мовного режиму школи.

Запровадження загальної восьмирічної освіти було назрілою проблемою. Але її вирішення наштовхувалося на серйозні кадрові проблеми. Розв’язанням цього питання стало направлення до школи вчителів-спеціалістів: Бондаренко (Школа) Р.М., Дяченко (Басовець) Л.А., Макаренко (Чапала) В.Л., Тарлецька А.А., Чепурна Т.М.

Стратегічним напрямком у роботі школи законом було визначено політехнізацію, зміцнення зв’язку школи з виробництвом. З цією метою вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася у колгоспі. Поширення набуло створення учнівських бригад різного профілю. У 1960 році Новоандріївська семирічна школа була реорганізована у восьмирічну.

1961 р. - школу очолила молодий спеціаліст, вчитель російської мови та літератури Басовець Лариса Андріївна. За її ініціативи силами педагогічного колективу та старших учнів було побудоване приміщення, в якому розмістилася дизельна електростанція. Світло прийшло в школу.

На початку 60-х років навчання в школі велося в дві зміни, працювали класи вечірньої школи. Постало питання про будівництво нового приміщення.

Ціною надзвичайних зусиль жителів села на початку 50-х років вдалося досягнути довоєнного рівня виробництва в сільському господарстві і відбудувати село.

Створений на початку 30-х років колгосп “Нове життя” в селі Бережинка на той час вважався одним із кращих в районі за виконанням державного плану по розвитку тваринництва. Головою господарства (1931-1951 рр.) був Костюченко Іван Леонідович.

В 1951 році відбулося укрупнення колективних господарств - чотири колгоспи “Наша сила”, “Нове життя”, “Пролетар”, “Іскра” були об’єднані в одне господарство “Іскра”.

В 1958 році було прийнято рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-технічні станції (РТС) з обов’язковим викупом техніки колгоспами. Це рішення мало для села, як позитивні так і негативні наслідки. Негативним було те, що колгосп ніс великі фінансові затрати на зберігання та ремонт техніки, оплату праці механізаторів, придбання нової техніки за підвищеними цінами. З іншого боку, контроль держави над селом значно звужувався, допомагало перетворення колгоспів у економічно самостійні госпрозрахункові одиниці.

В 60-80-х роках колективне господарство “Іскра спеціалізувалося на виробництві м’яса, молока, зерна та цукрових буряків. В колгоспі щорічно вирощувалося і утримувалося 940 голів великої рогатої худоби, 5400 голів свиней, 2800 голів птиці. Середня врожайність зернових складала 35 центнерів з гектара, соняшнику - 17 ц/га, цукрового буряка - 161 ц/га.

За рахунок господарства зростало і розбудовувалося село. Так, за період з 1966 по 1981 роки було побудовано і введено в дію водопровід, дорогу з твердим покриттям, будинок культури, дитячий садок, вулицю на 25 будинків.

За кошти місцевого колгоспу “Іскра” (голова правління Паливода Захар Платонович) розпочалося будівництво типового приміщення на 320 учнів зі світлими просторими класами, спортивним залом, їдальнею.

Активну участь у будівництві нової школи взяли члени місцевої будівельної бригади на чолі з Яровим Михайлом Яковичем, міжколгоспна будівельна організація, очолювана Бондаренко М.С.

Педагогічний колектив на чолі з директором школи Дорошенком Павлом Павловичем, громадськість села, батьки, діти доклали багато зусиль, щоб 1 вересня 1968 року заняття розпочалися в новій школі. Символічний ключ директор передав тим, кому він належить по праву – дітям. Від учнів ключ приймають Багно Леонід – 5 кл., Ярова Ольга – 8 клас. На стіні школи була прикріплена меморіальна табличка “Школа збудована на честь 50-річчя Великого Жовтня”.

У наступному році припинили свою діяльність 4-х класні початкові школи в селах Бережинці та Плавнях.

Згодом, у 1971/1972 навчальному році, школа перейшла на навчання за кабінетною системою. Було створено сім кабінетів, які були обладнані екранно-звуковими засобами навчання. Зміцнена матеріально-технічна база школи.

Завдяки сумлінності вчителя фізкультури Лікаренка Віктора Яковича в школі було обладнано спортивний зал, підібрано спортивний інвентар, два спортивних майданчики (один із них - для молодших школярів) , заасфальтовано бігову доріжку на стадіоні та волейбольний і баскетбольний майданчики. Покращилась і якість навчання учнів. Збірні команди школи неодноразово одержували нагороди з різних видів спорту, що проводилися в районному центрі. В школі діяли гуртки спортивної гімнастики та легкої атлетики, які очолювала майстер спорту Ковирьова Світлана Павлівна. Її вихованці були чемпіонами області зі спортивної гімнастики (Васильченко Лідія, Фокіна Ліна, Бондаренко Віра, Дубовий Віктор, Дольські Лілія та Валентина).

Велику увагу приділяли вчителі школи виховній роботі, велася пошукова робота по встановленню імен загиблих воїнів, по відновленню “білих плям“ в історії. В школі обладнано історико-краєзнавчий музей села. Дорошенко П.П. велику увагу приділяв розвитку дитячого самоврядування, вихованню учнів на бойових і трудових традиціях. У школі було створено шкільний кінотеатр “Веселка”, діяли духовий та естрадний ансамблі.

В 1990 - 1991 навчальному році школа здобула статус загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів. Правлінням колективного сільськогосподарського підприємства “Іскра“ ( голова Нікуляк Андрій Петрович ) було виділено кошти для проведення капітального ремонту приміщення школи, побудовано тир, обладнано кімнату для зберігання зброї; клас інформатики та обчислювальної техніки. З цього року в школі введено вивчення англійської мови.

З розпадом Радянського Союзу змінами в суспільно-політичному житті країни почалося ї реформування аграрного комплексу. Колгосп “Іскра” був реорганізований у КСП (колективне сільськогосподарське підприємство). В результаті цієї реорганізації землі, що знаходилися біля с. Рибчене відійшли і на їх базі було створене власне КСП .

У 1994 р. почалося розпаювання землі . Це був перший крок до змін які чекали село в подальшому. З КСП почали виходити, брати землю і самостійно працювати на ній . Це Гончаренко Михайло, Ковальчук Володимир, Полічук Сергій. Ткаченко Юрій. Вони створили власні господарства.

Економічна криза, що охопила народне господарство і саму державу, не минула і Новоандріївську загальноосвітню школу І-Ш ступенів. Недостатнє фінансування та слабкість бюджету поставили питання про значне скорочення витрат на школу та закриття двох класів середньої школи (10 - 11 кл.) Щоб не допустити припинення існування школи Ш ступеня в селі, місцеве господарство “Іскра“ взяло на себе грошові витрати на утримання двох класів, виплати заробітної плати працівникам школи, забезпечення школи паливними та ремонтними матеріалами.

Стан економіки і господарства України негативно відбився і на матеріальному положенні вчителів. Заробітна плата затримувалася в 1996 році на п’ять місяців. Але не дивлячись на труднощі, тяжке життя і невизначеність, викладання в Новоандріївській загальноосвітній школі І - Ш ступенів велося вчителями на належному рівні. Школу очолила вчитель хімії Гаврилюк Наталія Федорівна (1996-2002 рр.) У 1997 році навчальний заклад пройшов ліцензування. Було підтверджено статус загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Педагогічний колектив, працюючи над вирішенням проблемного питання школи, удосконалював форми і методи навчання та виховання, впроваджував інноваційні технології, покращував результативність роботи. Це дало змогу вчителям школи покращити свою кваліфікацію. Вчителями першої кваліфікаційної категорії стали Ковалик Валентин Олександрович, Макаренко Ліна Анатоліївна. Значний досвід по військово-патріотичному вихованню нагромадив педагогічний колектив як на уроках, так і в позакласній роботі. Пошуковим загоном “Пам’ять” було встановлено імена 638 воїнів, що загинули за звільнення сіл Плавні та Новоандріївка, відкрито багато нових героїчних сторінок про своїх земляків. Усі ці матеріали були використані при реєстрації музею села, який розмістився в приміщенні школи.

2 квітня 2000 року на загальних зборах КСП “Іскра” було вирішено ліквідувати це господарське об’єднання. На місці колишнього КСП “Іскра” виникло ряд господарств - Приватне сільськогосподарське підприємство “Топ-Агро” (директор Топчій Сергій Миколайович), Селянсько-фермерські господарства “ПЛОВ” (директор Пасічний Віктор Васильович), “Явір” (Поліщук Серій Вікторович), “Прометей” (Ковальчук Володимир Миколайович). Свої господарства створили Прокопчук, брати Гребень Анатолій і Віктор, Братухін Володимир Іванович Єфімов Л., та ін.

Між новоутвореними сільськогосподарськими підприємствами розпочалася справжня боротьба на конкурентній основі. Кожен з нових господарів пропонував жителям села (пайщикам) свої умови оплати праці, орендної виплати, свої послуги. Після семи років нарахування заробітної плати селяни почали отримувати гроші готівкою ( в середньому 5 грн. в день). Розмір паю в 2000 році становив 1450 кг зерна. Але поряд з цими позитивними перетвореннями на село наплинули і негативні наслідки. В процесі ліквідації КСП і реорганізації його в приватні господарства було втрачено майже весь тваринницький комплекс. Зруйновано і пограбовано свино-тваринницькі, молочно-товані і птахоферми (всього 22 будівлі), пущено під ніж всю худобу, свиней, птицю. Більшість жителів села зосталися без роботи, перестав функціонувати дитячий садок, на рівень виживання поставлена школа.

У 2002 р. разом з жителями села працівники школи приймали активну участь у суспільно-політичному житті країни. На виборах до місцевих органів самоврядування Гаврилюк Н.Ф. була вибрана заступником голови Новгородківської районної ради. Школу очолив Ковалик Валентин Олександрович, вчитель історії. Співпрацюючи з батьками та завдяки спонсорській допомозі приватних сільськогосподарських господарств, було зроблено капітальний ремонт котельні та спортивного залу, навчальний заклад поповнився комп’ютерною технікою: принтером та трьома персональними комп’ютерами з сучасним програмовим забезпеченням. Завдяки сумлінності вчителя інформатики Удовиченка Бориса Андрійовича в школі був обладнаний комп’ютерний клас. Запрацював гурток інформатики, покращилась якість навчання учнів з обчислювальної техніки. Велику допомогу школі надавали фермерські господарства “Топ-Агро” (Топчій С.), “ПЛОВ” (Пасічний В.), “Явір” (Поліщук С.), приватні сільськогосподарські виробники, більшість з них випускники школи, Братухін В., Клопотнюк С., Гребень А, Гребень В., Ковальчук В., Ісаєв В., Лікаренко О. За їхні кошти проводився підвіз вугілля, здійснювалися послуги водогону. Школа безкоштовно одержувала цукор, олію, борошно, крупи. Це дало змогу налагодити щоденне гаряче харчування учнів, на дитячих столах з’явилися цукерки, печиво, овочі, фрукти та цитрусові.

В школі сформувався колектив однодумців, який з любов’ю ставився до дітей, з відданістю в серці до справи плекав золоті зерна, засіяні в дитячих душах. Внаслідок такої єдності дій педагогів у досягненні поставленої мети зросла професійна майстерність вчителів. Вчителями першої кваліфікаційної категорії стали Удовиченко Олена Валентинівна та Макаренко Любов Степанівна. Вищу кваліфікаційну категорію та присвоєння звання “Старший вчитель” отримала вчитель української мови та літератури Братухіна Алла Павлівна. Вихованці школи постійно приймали участь в районних та обласних олімпіадах, конкурсах, неодноразово ставали переможцями, а у 2002 році учениця 8 класу Братухіна Олеся стала призером обласної олімпіади з української мови.

З вересня 2003 року директором школи було призначено Пасічну Любов Павлівну, відмінника освіти України, вчителя вищої кваліфікаційної категорії. За короткий час було проведено заходи, направлені на покращення умов навчання та виховання молодого покоління незалежної України. В школі з’явився куточок Мрії, зал В.О.Сухомлинського, зал естетики з картинною галереєю та галереєю квітів, музей історії освіти на селі. Школа була визнана опорною по проблемі “Створення моделі сприяння здоров’ю”. Велика увага стала приділятися екології. На подвір’ї школи з’явилася трояндова, бузкова та ялинкова алеї, на клумбах висаджено 114 кущів троянд, зазеленіло більше сотні берізок. У пам’ять про односельців, які відлетіли на фронти війни був закладений Журавлиний сад, до 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні – парк Пам’яті. Шкільне подвір’я перетворилося в зелений сад, саджанці для якого надходили з різних регіонів України: з Чернігівщини, Донеччини, Херсонщини. Діставати саджанці допомагав випускник школи, директор фермерського господарства “ПЛОВ” – Пасічний В.В. Біля школи з’явилася казкова галявина – куточок Краси природи. З природного матеріалу: з корчів та кори фантазією та уявою учнів і вчителів було створено фантастичні образи, які підтверджують, що природа дуже багата, красива та неповторна.

У 2004 році Новоандріївська школа стала лауреатом районної педагогічної премії імені Павла Феодосійовича Козуля. 2007 рік став багатим для школи на події. Влітку в рамках державної програми «Рівний доступ до якісної освіти» в школу надійшов комп’ютерний клас.

В народі кажуть «Суний грудень і в свято і в будень». Але грудень 2006 року для жителів села Новоандріївка був не сумний. 22 грудня в селі було свято – запалення блакитного вогника. Тринадцять років чекали селяни цього щасливого моменту. Відсвяткувати цю подію прибули високоповажні гості: голова обласної ради Сухомлин М.О., депутат обласної ради Монашок М.Д., голова Новгородківської районної ради Мазур В.Я., голова райдержадміністрації Жданов Л.М., начальник ВАТ „Кіровоградгазбуд” Рева С.Ф. представники засобів масової інформації обласного телебачення, редакції газет „Народне слово”, Кіровоградська правда”, „Сільські вісті”, „Новгородківські вісті”. Зібралися на урочистості і селяни. Символічний факел запали голова обласної ради Сухомлин М.О. та наймолодший з присутніх Шульга Діма.

В серпні 2007 року в селі розпочалося будівництво шкільної газової котельні. За осінь-зиму 2007-2008 року котельня стала до ладу. І 26 лютого 2008 року відбулося офіційне відкриття шкільної котельні.

Довгий шлях невдач і перемог довелося пройти нашому селу. За вікову історію сталися величезні зміни. І хоч зараз настала нова смуга невдач і перешкод, історія свідчить, що село буде жити краще, зміцніє економіка господарств, поліпшаться умови праці і побуту, заможніше стануть жити селяни.

Ковалик В.О.

Новоандріївка 53,4 км на восток от Кировограда - описание, координаты, фотографии, отзывы и возможность найти это место в Кировоградской области (Украина). Узнайте где находится, как добраться, посмотрите что интересного вокруг. Ознакомьтесь с другими местами на нашей интерактивной карте, получите более подробную информацию. Познайте мир лучше.